БІОГРАФІЯ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

    Андрей Шептицький (1865-1944) - видатний релігійний діяч ХХ століття. Більш, ніж 50 років був головою (митрополитом) Української греко-католицької церкви на Україні. Його резиденція знаходилася у Львові. Нащадок вельможного українського роду, що бере свій початок у ХІІІ столітті, митрополит Андрей присвятив своє життя служінню українській Церкві та українському народу. Він реорганізував церкву в парафіях своєї єпархії і багато зробив для відновлення візантійських традицій, що є однієї з основ греко-католицької церкви. Під його егідою в українські села прийшла освіта. Для народу були побудовані школи, лікарні на кошти з прибуткових статей володінь родини Шептицьких у Галичині.
    У різні періоди життя А. Шептицького та змін політичних режимів на Україні, йому довелось жити поруч з євреями і вирішувати питання зв'язків з ними. Євреї й іудаїзм стали невід'ємною частиною життя митрополита. У 20 років він почав вивчати іврит, у 1905-1906 роках він подорожував по Священній Землі. З його листа, якого він написав старійшинам однієї з єврейських громад Галичини, він пропонував розширити свою філантропічну діяльність на євреїв.
    В роки Другої світової війни Шептицький боровся за самостійну, незалежну Україну, вільну від влади тоталітарних режимів - як радянського так і нацистського. Це був трагічний період у його житті. Він йшов на різні угоди з нацистами, переслідуючи мету зробити Україну вільною. Однак, побачивши людиноненависницьку сутність гітлерівського режиму, Митрополит виступив із засудженням політики нацистської Німеччини. У першу чергу він засудив переслідування євреїв. У 1942 році митрополиту було близько 80 літ, Шептицький був паралізований, на нього чатувала смерть, але він був незламний духом. Йому не треба було дбати про політичну репутацію. Він знав, що, коли нацисти знайдуть євреїв, котрі переховувались у церквах чи монастирях, то вони розстріляють усіх священиків і монахів, зруйнують усі будівлі або перетворять їх на бараки. І якщо митрополит ризикував своїми священиками й церквами, то це було виявом справжнього християнства, любові до єврейського народу, почуттів національної відповідальності. Він знав, що вороги українського народу всю відповідальність за погроми перенесуть на всю українську націю. Таким чином, митрополит розглядав як священний обов'язок кожного українського священнослужителя рятувати якомога більше євреїв. Митрополит Андрей і його брат Климентій у роки окупації Західної України врятували від смерті близько 150 євреїв, у тому числі рабина Давида Кахане і його родину. Необхідно зазначити, що митрополит Андрей та його брат нікого не примушували допомагати євреям.
    З 1966 по 1981 рік Музей Яд ва-Шем обговорював питання про присвоєння митрополиту Андрею Шептицькому звання "Праведник світу". Однак питання не вирішене остаточно до сьогоднішнього дня. Група в'язнів Сіону звернулася до Яд ва-Шем з проханням визнати праведником світу митрополита Андрея Шептицького. Наводимо уривки з цього колективного листа, опублікованого у журналі "Єрусалим пост" 12 червня 1985 року.
    "Усі ми, хто підписав цього листа, пройшли через радянські в'язниці й табори, наші людські долі перетнулися з долями представників багатьох радянських націй, що боролися за своє національне самовизначення. Серед цих представників чисельність українців завжди була найбільшою.
    Ми чули, як українські друзі відгукуються про митрополита Андрея Шептицького, котрий рятував євреїв під час війни, говорять про пам'ятник, який, буцімто споруджено на честь митрополита в Тель-Авіві. Наші друзі не знають, що в Тель-Авіві немає ніякого пам'ятника, немає навіть маленького деревця, що розквітало   б  весною в Алеї Праведників світу в Яд ва-Шем. Чому?
    ...
    Для того, щоб людина була визнана праведником світу, необхідно з'ясувати два питання: чи ризикував рятівник своїм життям і якими були мотиви рятування - гуманними чи матеріальними? Ніхто, навіть із тих, хто проти надання високого почесного звання праведника світу Андрею Шептицькому, не заперечує, що мотиви були гуманними. Більше того, його накази та особистий приклад надихали інших українських священиків чинити так само, і за це багато з них заплатили власним життям.
    Чому ж тоді немає дерева, немає таблички?
    Шептицького звинувачують у тому, що він не став на перешкоді кривавого єврейського погрому у Львові у ті часи, коли німці й націоналісти захопили місто. Але спитаймо себе: хіба міг він зробити це? Хіба можна було зупинити натовп, який побачив тисячі трупів щойно вбитих українських націоналістів (а також деяких євреїв), залишених командами НКВС, що відступали зі Львова? Адже тоді населення ототожнювало євреїв з радянською владою, слідчими, судами та комісарами. Шептицький відправив багатьох із своїх родичів та колег на вулиці для того, щоб заспокоїти натовп, а сам у той час допомагав євреям. Хіба можна звинувачувати його?
    Митрополита Шептицького звинувачують у тому, що він надіслав Гітлерові вітальні телеграми після взяття Львова та Києва. Розглянемо і цей аспект. Митрополит Шептицький був духовним наставником католиків Західної України, яка у 1941 році опинилася проміж молотом московської Сцілли та ковадлом берлінської Харибди. Через рік після того, як Західна Україна опинилася під радянським режимом, уже не залишилося сумнівів у тому, що національні лідери України не зможуть розраховувати на свободу, незалежність або навіть співчуття з боку Росії. Вони сподівалися, що Німеччина - це єдина сила, яка спроможна визволити Україну.
    Телеграми були надіслані зразу ж після створення українського уряду, 30 червня 1941 року. Чи багато людей тоді передбачали, що буде з українськими євреями? Можливо, деякі думали, що "чим менше євреїв, тим краще"?
    Шептицький знав, що він відповідає за долю України, у нього був борг як людини перед Богом і своєю совістю, і він передбачав у своєму пасторальному листі до українського народу. В день, коли була проголошена незалежність України, він закликав до мудрого і справедливого керівництва з метою захисту інтересів усіх українських громадян, "незалежно від їхньої національності та релігії". І треба бути сліпим і глухим, щоб не розуміти, хто були ті люди, яких сподівався захистити мудрий духовний наставник.
    Для тих, кому висловленого недостатньо, ми хотіли  б  процитувати рядки з листа Шептицького до папи Римського, датованого 31 серпня 1941 року:
    "Тепер уся країна зрозуміла, що німецький режим, мабуть, навіть більше, ніж більшовицький, є злом, справжнім диявольським злом. Не було і дня без страшних злочинів. Євреї - перші жертви... Ніби зграя божевільних або скажених вовків накинулася на цю бідну націю".
    А тим, хто докоряє Шептицькому за "співробітництво" із німцями, варто нагадати, що звання праведника світу було останнім часом надано німецькому підприємцю - людині, яка служила в абвері - Шиндлеру, котрий використовував рабську працю в'язнів з окупованих земель, але водночас рятував євреїв, робив для них усе, що міг.
    Хіба не співробітничав шведський дипломат Рауль Валенберг з антисемітськими режимами Німеччини та Угорщини? Може, нам слід вивчати його телеграми та докоряти йому за те, що він не залишив свого поста і не став чекати, доки минуть тривожні часи, щоб не підмочити свою репутацію? Але Валенберг використовував своє легальне становище і співробітництвом з владою намагався врятувати тисячі людей, надаючи їм необхідні документи.
    Навіть єврейське агентство мало офіційне представництво у нацистській Німеччині, доки залишався хоч який-небудь шанс врятувати бодай одну єврейську дитину. А хіба не було ізраїльського посольства в Москві у криваві сталінські часи. коли єврейська культура заборонялась, а євреїв убивали? Хіба не зрозуміло кожному, що є різниця між співробітництвом на добровільній основі з ідейних міркувань і вимушеним співробітництвом?
    Що можуть ще вимагати від митрополита Шептицького?
    Ми повністю співчуваємо тим людям, які під час окупації України втратили своїх родичів і друзів, але ми, євреї, не можемо бути невдячними й не робити різниці між багатьма, які вбивали нас, і тими одиницями, які рятували.
    Підписи..."

    Здавалося  б , фактів для визнання митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького праведником світу більш ніж достатньо, та все ж позитивної відповіді й досі не одержано.
    Не взято до уваги, зокрема, що митрополит Шептицький у жахливий час гітлерівської окупації після захворювання артритом був непрацездатний, він пересувався в інвалідній колясці. Його контакти у найскладніших умовах здійснювалися через посередників.
    З більшості зроблених тоді від його імені заяв, що піддаються сумніву, а також з деяких документів можна зрозуміти, що всі ці заяви виходили без його участі.
    Однак добре відомий пасторський лист митрополита Шептицького "Ти не повинен убивати", що дійсно був написаний ним у 1942 році. Цей лист мав дуже великий вплив на українських католиків. Так, Генеральний секретар громадського комітету солідарності з радянськими євреями Давид Пріталь (живе у кібуці Маале Хаміша) був урятований українським католиком Іваном Яцюком. За свідченням містера Пріталя, не тільки Іван Яцюк, а й все село рятувало євреїв. У згаданому пасторському зверненні стверджується, що масове знищення людей - страшне явище, дуже небезпечне для суспільства. Людей, які не будуть прислухатися до Божих заповідей, чекає Божа кара. Лист застерігає, що вбивця ставить себе поза суспільством і чинить кривавий злочин перед Богом; тому Бог покарає його як Каїна, винного у пролитті крові свого брата. Цей лист свідчить також, що накази синоду єпископів з 26 листопада по 3 грудня 1942 року були націлені проти геноциду тих часів.
    У 1942 році, коли німецька армія вже дійшла до Волги і Кавказу і перемога гітлерівців здавалася неминучою, митрополит Шептицький надіслав листа Гіммлеру, в якому рішуче протестував проти геноциду щодо євреїв і визнавав нацистів відповідальними за те, що вони спонукали українців до спільних дій і таким чином робили із них професіональних вбивць.
    З боку митрополита це була надихаюча мужність любові до ближнього. Гіммлер наказав заарештувати А. Шептицького. Але Отто Франку і Карлу Ляшу, які керували Галичиною, вдалося утримати рейхсфюрера СС від цього кроку, бо те, що митрополит користувався глибокою пошаною серед свого народу, могло призвести до великих заворушень.
    Митрополит Андрей Шептицький помер у віці 79 років 1 листопада 1944 року у Львові. Серед присутніх на траурній церемонії були також і євреї, життя яких він урятував. Люди були в траурі: від них пішов навіки їхній рятівник і благодійник, благородна, принципова, свята людина. Вшановуючи світлу пам'ять про нього, ми згадуємо істину: "Той, хто врятував душу, рятує світ". Ці слова вигравійовані на медалі, яку отримує праведник світу. Ми також згадуємо слова, що привертають увагу відвідувачів у музеї Яд ва-Шем:
    "Єврейський народ ніколи не забуде праведників світу, які піддавали небезпеці власне життя для того, щоб врятувати євреїв від нацистських убивць та їхніх найманців. У своїх гідних похвали діях праведники світу рятували честь людства".
    Євреям повинно бути соромно, що із цього святого правила є виняток...
    Під петицією до Яд ва-Шем про визнання Андреа Шептицького праведником світу вже підписалося понад 1000 чесних людей. Збір підписів триває. Це дає надію, що його ім'я, нарешті, здобуде справедливе визнання серед єврейського народу, - він увійде в його свідомість як справжній друг і праведна людина.

(З книги Я. Сусленського "Справжні герої")

Раскрутка сайтов автоматически маремото сервис продвижения сайтов.