БІОГРАФІЯ ДАВИДА КАХАНЕ     Давид Кахане народився на початку століття, у часи Австро-Угорської монархії. Учився у Львові і Відні. Крім теологічної, одержав також вищу світську гуманітарну освіту. Перед другою світовою війною служив військовим капеланом Львівського гарнізону й одночасно був рабином синагоги що на вул. Банківській, викладав єврейську теологію в ряді вищих шкіл міста. На проповіді, що Кахане читав у великій синагозі "Темпл" приходило чимало людей, у тому числі і молодь з асимільованих родин. Багатьох з них він повернув до віри предків.     Давид Кахане володів великими знаннями і видатними ораторськими здібностями. Він був автором багатьох публікацій, зокрема, про старий єврейський цвинтар, на якому на той час ще збереглися надгробні пам'ятники XIV століття (цвинтар був зруйнований німецькими окупантами).     У 1938-1939 р., коли польські націоналісти убили студентів Зеллерайстера і Проверлера, рабин Кахане першим виступив із гнівним протестом, закликаючи місцеві влади покласти кінець проявам антисемітизму. Його підтримали багато діячів української і польської культури.     Після встановлення в Західній Україні радянської влади   Д . Кахане був членом ради рабинів Львова, активно брав участь у наданні гуманітарної допомоги біженцям з Польщі, Австрії, Чехословаччини. Благодійну діяльність він продовжував і на початку гітлерівської окупації міста, виявляючи особливу турботу про євреїв, що опинилися в гетто і концтаборах. У березні 1942 р. він наполягав, щоб юденрат не надавав окупаційній владі (за їхньою вимогою) списки в'язнів, що підлягала депортації.     Ще з довоєнних років Давид Кахане підтримував добрі стосунки з митрополитом Андреєм Шептицьким. Не порушилися вони й у період окупації. Під час однієї з аудієнцій митрополит сказав рабину "Я бачу, що тебе привело сюди лихо. Мені відомі страждання євреїв. Я розіслав священикам листа, що повинні бути прочитані у всіх церквах. Попередив віруючих: кожний, хто допоможе нацистам переслідувати й убивати євреїв, буде покараний. Обіцяю, що буду молитися за твій народ..." Тим часом гітлерівці не без допомоги місцевих пособників підсилювали терор проти єврейського населення, загнаного в гетто і концентраційні табори. У Янівському таборі виявився і рабин Кахане. Йому обстригли бороду, оселили в барак і разом з іншими в'язнями змушували виконувати непосильну роботу. На його очах щодня гинули люди, провина яких складалася тільки в тому, що вони народилися євреями.     Посилена охорона, оснащена кулеметами і прожекторами, за допомогою дресированих собак, стежила за тим, щоб жоден в'язень не міг утекти з табору. Тих, хто наближався до колючого дроту, розстрілювали на місці. І все-таки Давидові Кахане удалося втекти. Під час бомбування в заборі утворився невеликий отвір, що вахмани не встигли закрити. Кахане доповз до цього отвору і, напружуючи всі сили, подолав дротове загородження, потім перебрався через другий забір і опинився поблизу дерев'яних бараків на окраїні Львова. "Бог дав мені останній шанс на порятунок", - напише потім Давид Кахане у своїй книзі "Щоденник Львівського гетто".     Де шукати порятунку? Цього питання для Кахане не було, він направився у Свято-Юрський собор - резиденцію митрополита Андрея Шептицького. Чернець, що відкрив ворота на його стукіт, побачив закривавлену і знесилену людину. Митрополит обійняв і поцілував рабина, наказав негайно викупати його й облачити в чернечий одяг.     Через дві години вони знову зустрілися. Владика вислухав розповідь рабина, і вони разом помолились. При цьому Давид допоміг митрополиту зійти з інвалідної коляски й опуститися на коліна. І кожний звернув свої думки і молитви до свого Бога.     Рабина переховували в бібліотеці графа, де він проводив час за розбиранням книг і складанням каталогів. Туди ж приносили і їжу. І тільки пізньою ніччю Кахане виходив у сад, куди виїжджав на своїй колясці і митрополит Андрей. Там, у безлюдних алеях, вели вони тихі бесіди і дискусії на філософські, теологічні і політичні теми.     На настійну вимогу Митрополита його брат архімандрит Клементій Шептицький, ігуменя Джозефа й інші надійні люди рятували єврейських дітей. 14 серпня 1942 р. більше 100 дітей удалося вивезти зі Львівського гетто й укрити в монастирях. Серед них була дочка Давида Кахане, діти львівських рабинів Хамейдеса і Левина (останній був убитий нацистами наприкінці червня 1941 р. під час так називаної "тюремної акції").     Старший син Йєхезкеля Левина Курт під ім'ям Романа Митки разом з Кахане ховався в бібліотеці. Як згадував у своїй книзі рабин, окупаційні влади, поліція і служба безпеки шість разів проводили обшуки в бібліотеці графа. Але батько Никанор, що добре володів німецькою, усякий раз запобігав небезпеці, що загрожувала не тільки євреям, що ховалися, але і служителям митрополії. Заздалегідь попереджені про прихід німців, Кахане і Курт ховалися в схованці, улаштованій за книжковими шафами.     Греко-католики врятували також дружину Давида Кахане, ховаючи її спочатку в Брюховичському, а потім у Львівському монастирях. У своєму "Щоденнику" рабин присвятив чимало вдячних рядків отцам-студитам Титусу Манюку, Теодозію, Кативу, Лещинському, ігумені Олені Витер і іншим.     Після звільнення Львова від фашистської окупації для Давида Кахане почалося нове життя. Він став першим післявоєнним рабином у чудом уцілілій синагозі по вул. Вугільній, 3. Потім він вступив у Військо Польське як капелан (у чині полковника), мав зв'язки з підпільною сіоністською організацією, через яку допоміг багатьом священикам Української греко-католицької церкви, що піддавалися переслідуванням з боку радянської влади, перебратися в американську зону окупації в Німеччині й Австрії.     З утворенням єврейської держави Давид Кахане (тепер уже генерал) протягом 15 років був Головним рабином ізраїльських військово-повітряних сил. Вийшовши на пенсію, за запрошенням аргентинських євреїв переїхав у Буенос-Айрес як Головний рабин іудейських громад Аргентини. Після повернення до Ізраїлю Кахане став активним членом Львівського земляцтва і був обраний членом його правління.     Курт Левин живе в США. Він теж написав книгу про трагедію львівських євреїв, вона знаходиться в бібліотеці університету "Львівська політехніка".     Рабин Давид Кахане пережив свого друга і рятівника майже на 55 років. Митрополит Андрей Шептицький, що керував УГКЦ більш, ніж півстоліття, пішов з життя 1 листопада 1944 р. у віці 79 років. На жалобній церемонії в день похорону було присутнє чимало євреїв, яким він врятував життя. Люди глибоко переживали непоправну втрату.     Коли в ієрусалимському меморіальному комплексі "Яд ва-Шем" установили копію пам'ятника жертвам Львівського гетто, Давид Кахане благословив живих і пом'янув добрим словом безневинні жертви геноциду, а також християн, які намагалися врятувати їх. Першими названі були імена Андрея і Климентія Шептицьких.